Краще не чіпайте це: які книги не варто екранізувати

Десятиліттями чимало «геніїв» говорять про те, що книги ледве не з наступного понеділка стануть незатребуваним дозвіллям. Однак є «нюанс»: майже кожен другий фільм є екранізацією або адаптацією. Начебто немає мінусів, чи не так? Мистецтво живе в різних формах. Проте є книги, які екранізовувати не варто, і ми поговоримо про це.

Увага: цей текст є виключно думкою автора, і якщо ви не згодні з чимось – це говорить лише про те, що у вас інша точка зору. Не краща, не гірша, просто ваша.

«Макова війна», Ребекка Кван

Розпочнемо з жінки, яка з самого дебюту поставила багатьох авторів на коліна. Доки сексисти писали блоги про те, що жінки не можуть писати воєнне фентезі, вона зробила роботу високого рівня. Чому б це не показати на екранах?

Жорстокість всесвіту: у «Маковій війні» Ребекки Кван немає добра чи зла, є менше або більше зло. Війна тут не казкова чи героїчна. Вас ведуть від одних воєнних злочинів до інших, показуючи в деталях людську ненависть. Чи покаже це якась студія? Є сумніви.

Досвід з Джорджем Мартіним. Зараз світ в очікуванні третього сезону «Дому дракона», приквелу «Гри престолів». І ще в першому сезоні HBO продемонструвала межі сучасного кінематографа. Коли в книзі ми маємо епізод про «кров і сир», де буквально жорстоко вбивають маленьку дитину, в серіалі ми маємо лише… нічого?

Нам говорять про вбивство, але крім цього глядач нічого не отримує. Розуміємо, показувати на екранах вбивство дитини здається навіть надто аморальним. Проте існують режисерські прийоми: наприклад, «гра тінями», щоб глядач бачив лише силуети, але відчував як серце завмирає. Однак тут режисери вирішили не залишити жодного натяку для очей. Якщо врахувати ще й інші логічні моменти цього епізоду, які шоуранери зіпсували, сцена вже не несе тієї емоції, яку вона несла в книзі.

І повертаємось до Ребекки Кван. «Макова війна» буквально тримається на таких моментах як «кров і сир» у «Вогонь і кров». Саме реалістична жорстокість відрізняє цю серію від інших. Що вийде, якщо екранізувати це, але прибрати або помʼякшити всі ці моменти? Ми отримаємо трохи дорослішу версію «Мулан». Але це буде вже зовсім інша історія. Не та, що писала Кван.

«Місто півмісяця», Сара Маас

Третя серія у Сари Маас може мати і плюси, і мінуси, але ніхто не посперечається в тому, що написано це кінематографічно. То якого біса ми не хочемо екранізацію? На цей раз все простіше: гроші.

У «Місті півмісяця» ми маємо магічний футуристичний світ. Тут русалки мають королівства під водою, янголи літають вулицями, фейрі влаштовують вечірки в своєму кварталі і врешті демони, які виловлюють жертв. Десятки різних істот, яких в екранізації треба якісно намалювати, щоб це не виглядало казкою, якою воно не є. І найважливіше – декорації.

Новий «Гаррі Поттер» від HBO матиме ціле збудоване містечко в реальному часі, тому що це «Гаррі Поттер». Який шанс на те, що перша екранізація сучасного фентезі могла отримати такі гроші? Питання риторичне. Що б ми отримали при недостатньому фінансуванні? Ми вже маємо приклад.

І зразком стануть… «Сутінкові мисливці». Ви скажете, що це нечесно брати в порівняння серіал, який був знятий десять років тому. Проте перепрошую, перший епізод вийшов у 2016 році, а «Гра престолів» дебютувала на екранах у 2011. Тож, вже вміли знімати «дорогі серіали», правда?

Яку ми маємо картинку в міському фентезі, в яке не вклали багато грошей: одноманітні локації з виключенням для кількох епізодів (більшість сцен припадає на Інститут, який глядач може вивчити від А до Я), дешеві спецефекти і відсутність відчуття реального світу. Адже коли ми говоримо про міське фентезі, то ми хочемо відчути НАШ світ у магічному перевтіленні.

Як виглядатиме «Місто півмісяця» з маленьким бюджетом? Як косплей-вечірка в центрі Нью-Йорку. Можливо, весело, але не рівень, гідний якісного продукту.

«Четверте крило», Ребекка Яррос

Упс… «Амазон» уже купив права. Тож ми можемо дискутувати «чому не варто», але це існувати буде. Але хто ми такі, щоб не висловити своє «ні»?

Логіку «Амазон» зрозуміти можна. Компанія намагається посісти своє місце серед конкурентів-гігантів. І що допоможе більше, аніж найдорожчий серіал в історії, який все одно програє трилогії Джексона? Правильно, книжковий хіт із Tik-Tok. І тут підходимо до наших «але».

Дракони. А як вони повинні виглядати тут, чорт забирай? Ми не можемо зробити їх як у «Грі престолів», бо в Емпіреях вони говорять. Згадайте, як виглядають надто реалістичні тварини у новому «Король Лев» від Дісней. Є приклад «Гоббіта», де дракон говорить, але це для «Крила» надто казково. І якщо в книзі цей баланс шукати не доводиться, бо все малює уява, на екранах це величезний ризик одним штрихом зіпсувати атмосферу.

Знову дракони. У «Грі престолів» ми маємо лише трьох. У «Домі дракона» ми маємо більше цих істот, і всі вони різні. Якщо це реально, то чому «ні»? Бо це «зʼїдає» колосальну частину бюджету, який потрібен для відтворення інших декорацій, костюмів, акторського касту. Чи варті 15%, коли 85% продукту страждає? Питання риторичне.

Якість першоджерела. Тут питання смаку і в жодному випадку без засудження до тих, кому це видається шедевром. Зрозуміло, що якщо переписати нелогічні моменти, виправити всі недоліки – це можна зробити якісним серіалом. Але тут питання до справедливості, бо паралельно з тим маємо десятки книг, які не треба переписувати, в яких не треба багато що виправляти. І все доходить до того, що ми отримуємо не історії, які варто розповідати, а історії, які простіше продавати.

«Девʼятий дім», Лі Бардуґо

Ідеальний мікс таємних товариств, привидів та детективу. На сторінках. На екрані? Малоймовірно.

Перші 200 сторінок книги написані таким чином, що частині читачів це здається нудним або незрозумілим. Саме такі скарги часто трапляються у відгуках. І це дійсно так: Бардуґо тут обрала не зовсім стандартний стиль для сучасної сфери розваг. Людям, які вирішили піти далі, це може дуже сподобатись. Проте з візуальним контентом все працює інакше.

Сьогодні глядача студії намагаються розважати одразу, і давати йому зрозумілі «нариси» історії. Це означає, що в екранізації «Девʼятий дім» могли б обмежити в декораціях і додати більше подій заради подій. Що дає таке «перерсмислення» канону? Ми маємо приклад.

«Академія вампірів» Рішель Мід. Ми мали фільм, який провалився. Ми мали серіал, який так само провалився. Чому? Переписування канону, обмеження локацій – це не все, але вже достатньо. І все це приводить до одного сценарію: маленькі каси і скасування історії, яка навіть не встигла розпочатись.

«Піранезі», Сюзанна Кларк

На відміну від умовного «Четвертого крила», тут важко щось сказати погане про якість першоджерела. Це обʼєктивно сильний текст. Однак екранізація такого твору мала б величезну купу ризиків.

Основна причина в тому, що для цієї історії нам потрібен внутрішній голос героя: в тексті ми бачимо, що він думає про інших, як він уявляє будинок. Часто у кожного читача «будинок свій» і це додає багатошаровості.

Якщо це екранізувати, дім буде вже не живою декорацією, яка дихає з історією. Це буде, скоріше за все, мікс спецефектів не гірше аніж у фільмах Марвел. Чи може ця історія стати популярна на екранах? Так. Чи може вона бути не штучною з сучасними підходами? Ні.

То що ж тепер, нічого не екранізувати?

Екранізація часто знайомить глядача з книгою. Це не цифрове зло, яке нищить літературу. Інколи навіть стаються хороші приклади адаптації. Проте істина лишається: деяким книгам краще лишатись книгами.